Горе, горе, засмучення

Автор: Олеся СафроноваФото: ІнтерМедіа консалтинг

Про те, що до футбольного чемпіонату країна зможе похвастати оновленими автомагістралями, розповів минулого тижня голова Державної служби автодоріг України Петро Кравчук. За його словами, усі роботи вже розпочато, і результати не змусять довго на себе чекати. Уже за тиждень відкриється дорога Чоп – Броди, а до 24 серпня – дорога першої категорії Дніпропетровськ – Харків. "Україна гідно прийме Євро-2012. Дороги будуть побудовані і будуть у найкращому стані. У нас є всі потужності для того, щоб виконати будь-яке замовлення, будь-яке завдання, яке буде поставлене перед нами", – запевняв журналістів Петро Кравчук.

Неприємний відтінок всьому сказаному додав маленький, але вельми знаковий нюанс: те, що керівник "Укравтодору" назвав дорогами, насправді лише ділянки трас. Наприклад, на шляху з Дніпропетровська до Харкова першокласними будуть лише 118 кілометрів, останні – як доведеться. Нових автострад взагалі з'явиться тільки дві – Львів – Краковець і Київська об'їзна.

А все тому, що на загальну реконструкцію дорожнього полотна виділяються сущі крихти. У нинішньому році на все про всю далечінь 1,8 млрд  грн, а потрібно – у десятки разів більше. Для оновлення доріг тільки в одній Львівській області потрібно не менше 3 мільярдів гривень. Щоб досягти заявленої мети і за 4 роки опоясати країну хай не новими, але добре відремонтованими дорогами, будівельникам буде потрібно не менше 88 мільярдів гривень, дві третини з яких доведеться брати в кредит.

Позиковий день

Перспектива оформлення позик, безперечно, справа неприємна. Але узяти кредит – півсправи. Його ще і повернути потрібно. А досвід тієї ж Португалії, господині Євро-2004, показав: повністю розрахуватися за інфраструктурними, у тому числі і дорожніми, боргами країна досі не змогла.

Наш випадок посилюється ще і тим, що кредитори при слові "Україна" розщедрюватися і зовсім не поспішають. Кошти видаються переважно під державні гарантії. Але і їх негусто. Минулого року обсяг грошей, які залучалися під держгарантії, склав 4,7 млрд грн. Це інвестиційний банк Morgan Stanley розщедрився на будівництво, реконструкцію і ремонт автодоріг загального значення.

А як радів Микола Азаров, колишній перший віце-прем'єр в уряді Віктора Януковича, коли підписував рік тому фінансову угоду з Європейським інвестиційним банком про надання позики в 200 мільйонів євро на будівництво траси Київ – Чоп. "Гроші підуть на розвиток інфраструктури країни. Це необхідна умова для нас як господарів Євро-2012. Новенькою дорогою з Чопа до Києва приїдуть сотні тисяч туристів і футбольних уболівальників з усіх кінців Європи. І вітчизняним шляховикам не доведеться "червоніти" за стан магістралі", – пояснював Азаров в інтерв'ю ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг"). При цьому він, правда, обмовився, що позики на будівництво доріг у сусідній Польщі, ще однієї господині Євро-2012, з українськими, на жаль, незрівнянні. Там обсяги кредитування досягають 30-36 мільярдів євро. З такими грошима можна не тільки дорогі будувати – гори звернути.

Скупість потенційних інвесторів явно видно і сьогодні. Слідом за кредитом ЄБРР свій посильний внесок (400 мільйонів євро) у справу українського дорожнього будівництва готовий зробити і Всесвітній банк. Але кредитну угоду з ним "Укравтодор" розраховує підписати не раніше листопада. Гроші підуть на реконструкцію дорогі Бориспіль – Лубни.

Не проти знову взяти участь фінансами в будівництві київської кільцевої дороги і вже згаданий Європейський інвестиційний банк. Але точних сум і умов кредитування ніхто не називає. Утім, українському Мінтрансу навіть наміри грошової участі – вже за щастя. Як підкреслив заступник міністра транспорту Вадим Гуржос, охочих будувати дороги в Україні значно більше, ніж грошей на їх освоювання. У найближчі чотири роки бюджети всіх рівнів у змозі забезпечити в кращому разі 20-21 мільярд "будівельно-дорожніх" гривень. Скільки вдасться дістати позикових коштів – одному Богу відомо. Але, судячи з нинішніх темпів залучення фінансових ресурсів, чекати на великий грошовий достаток не доводиться.

Упевненості не додають і події іншого роду: приватні інвестори візьми та й заяви, що їх позики, покликані влаштувати в окремо узятій країні інфраструктурний рай, витрачаються незрозуміло на що. Глава Нацагентства з питань підготовки і проведення Євро-2012 Євген Червоненко заявив, що все той же Morgan Stanley має серйозні претензії до української сторони. Причина проста: гроші виділялися на оплату послуг будівельних компаній, а були витрачені на покупку, причому в лізинг, будівельного устаткування. "Подробиці хай повідомляє той, хто винен. Але я можу сказати, що в Morgan Stanley стурбовані тим, як шляховики витрачають отримані кошти", – розповів Червоненко.

У представництві банку від коментарів відмовилися, але дали зрозуміти, що претензії і справді існують. А спостерігачі тут же поспішили "обрадувати" громадськість: структури на зразок MS слів на вітер не кидають, і їх нинішня незадоволеність цілком може обернутися або повним згортанням кредитної програми, або зміною умов кредитування у бік їх посилювання. І лише в самому "Укравтодорі" продовжують зберігати гарну міну при поганій грі. Мовляв, про проблеми з Morgan Stanley нічого не чули, і коментувати слова Червоненка не мають наміру.

Проте проблем в дорожньому відомстві вистачає і без викривальних заяв футбольного чиновника. Згідно з останнім звітом Рахункової палати, у 2007 році витрати на розвиток і утримування мережі автодоріг збільшилися порівняно з 2006 роком майже вдвічі, а порівняно з 2003 роком – у 6 разів. Але на будівництво нових доріг і реконструкцію сучасних магістралей прямувала і прямує лише чверть коштів, інші (75%) – на ремонти тих, які вже існують. Іншими словами, левова частка бюджетних асигнувань йде на постійне латання дірок. Та й ті латаються неефективно.

Минулого року до статті "неефективних" витрат записали 237 млн гривень. Ще 733 млн виявилися "неправильно розпланованими". Додайте до цього постійний дамоклів меч виконання нескінченних соціальних програм, на які бюджетних коштів, як завжди, не вистачає. Ось і виходить, що побоювання інвесторів цілком зрозумілі: закопувати навіть десять доларів (не говорячи вже про мільярди) у широкі українські простори – мало сенсу.

Ударимо реформою!

Виходить, проблема доріг так і буде для України основоположною навіть зараз – у століття нанотехнологій і космічних проривів? У Мінтрансі відповідають: "Рішуче ні". Рецепт перемоги – глибока реформа дорожнього господарства: від трансформації державних структур до перегляду бюджетної політики в галузі. Як пояснив ІМК міністр транспорту і зв'язку Йосип Вінський, концепція реформування системи державного управління автомобільними дорогами загального користування – це перший крок. Будуть і наступні. "Ми ретельно вивчили ситуацію в Європі: немає сьогодні жодної країни, де зберігалася б така система управління дорогами, як в Україні. Поза сумнівами, ситуацію потрібно змінювати", – підкреслив міністр.

Суть змін у наступному: дороги державного значення будуть управлятися спеціальним державним агентством і підтримуватися виключно за бюджетний рахунок. Дороги місцевого значення будуть передані на баланс місцевих рад, які і забезпечать мінімум дві третини фінансування всіх необхідних дорожніх робіт. "Держава повинна вирішувати питання державного рівня, а не займатися поточним ремонтом", – відзначив із цього приводу Вінський.

Весь процес реформування управлінської вертикалі планують завершити вже до 2011 року. До кінця 2009-го розроблять необхідну нормативну базу, до 2010-го остаточно розділять всі дороги на "державні" і "місцеві", забезпечать всі необхідні експлуатаційні процедури, а далі – до 2011 року – створять те саме агентство з перебдачуваною назвою "Державтодор".

Вірити в успіх заявленої реформи не забороняється. Та варто пам'ятати: у нашій країні легких і протоптаних шляхів ніхто не шукає. Так, порушуючи Закон України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України", впродовж семи років так і не створений, наприклад, Державний дорожній фонд, не розроблений Порядок управління засобами дорожніх фондів. Транспортники самі визнають, що все це дає можливість уряду  й "Укравтодору" маніпулювати виділеними на дорожню галузь бюджетними коштами. Отже, де гарантії, що в ході реформи всі її корисні ініціативи не канути в Лету? Де гарантії, що знову створений орган не стане черговим непотрібним бюрократичним апаратом, а дороги все-таки впорядкують – чи то загальнодержавними, чи місцевими зусиллями? Немає таких гарантій. Але є цифри. І вони пригнічують.

Як виявилось, в Україні державними вважаються тільки 20 тисяч кілометрів доріг, місцевими – 149 тисяч кілометрів. До категорії "міжнародних трас" потрапляють 8 тисяч дорожніх кілометрів, до категорії "районних" – майже 70 тисяч. Доріг першої категорії (4 і більше смуги) у нашій країні взагалі сміхотворно мало – трохи більше 2,5 тисяч кілометрів – і розкидані вони переважно "латками" на трасах Київ – Чоп, Київ – Одеса, Київ – Чернігів, Харків –Дніпропетровськ. При цьому 39% всіх українських магістралей не відповідають європейським стандартам міцності, 51% – стандартам рівності полотна. Швидкісних доріг в Україні немає взагалі. Для прикладу: у Німеччині автобанів – 11 тисяч кілометрів, у Франції – 7 тисяч, в Італії – 6 тисяч. При цьому німці витрачають на підтримку кожного кілометра шляху до 27 тисяч доларів, французи – трохи більше 30 тисяч. У 12 тисяч доларів обходиться кожен кілометр російських магістралей, у 8 тисяч – білоруських. В Україні ледь-ледь наскрібають до 5 тисяч доларів на кілометр траси, але і вони доходять до адресата – дорожніх служб – через раз.

Чи потрібні тут якісь коментарі? Думається, не потрібні. Наведені показники ясно дають зрозуміти: країні вже зараз пора запасатися традиційними салом, горілкою та іншими атрибутами гостинності, тому що якщо ми чимсь і вразимо європейських уболівальників, то вже точно не своїми дорогами.