Олександр Пономарьов: стати популярним мені допоміг бокс

Автор: Ден Данський

Його вабило суто чоловіче, на ті часи, заняття. Практично весь свій вільний час Олександр Пономарьов присвячував боксу. Спортсменам у Радянському Союзі завжди була відкрита дорога, вони були затребувані, тому Саша у вже далеких 80-х пов'язував своє життя з рингом, капою і боксерськими рукавичками... Звичайно, частку уваги хлопець прагнув приділяти і мистецтву, але тоді це було лише захопленням на побутовому рівні. І, можливо, ми могли ніколи не почути його музичних хітів, якби у спортсмена, який подавав надії, не виникли проблеми зі здоров'ям.

- Після одного з численних боксерських спарингів я відчув, що у мене різко почав погіршуватися зір. Через тиждень він упав зі ста відсотків до "мінус двох". Висновок лікарів відправив мене, якщо висловитися спортивним терміном, в нокдаун: "Хлопець, тобі доведеться забути про бокс назавжди".

- А Ви і справді хотіли пов'язати своє життя з професійним боксом?

- Звичайно, якби у той час хто-небудь сказав, що Олександр Пономарьов співатиме, писатиме вірші і музику, напевно, образився б. Своє майбутнє я пов'язував виключно зі спортом і навіть збирався вступати до Інституту фізкультури.

- Але довелося йти іншою дорогою, не менш привабливою. Напевно, у батьків, та й у Вас самого, не виникло питань, із якою професією Олександр Пономарьов пов'яже своє майбутнє. Звичайно ж, з музикою!

- Якщо чесно, то з подальшим вибором ремесла все вийшло спонтанно. Були три училища, куди я міг вступити: педагогічне, медичне і, власне, музичне. Вчити дітей ніколи не взявся б. Та й характеристика зі школи була не дуже - хуліганив багато і оцінка за поведінку в табелі відповідна - "задовільно". Медицина взагалі не для мене. Я дуже недовірливий був. Адже народився я з недокрів'ям. В організмі не вистачало двісті грамів крові - часто хворів. Група крові у мене рідкісна. Її знайти було дуже складно. Але пощастило. Такі ж група і резус виявилися у медсестри, яка працювала в лікарні, яку час від часу мені доводилося відвідувати. Після вливання цих самих двохсот грамів крові енергії у мене було, хоч відбавляй! Тому лікарем ставати я навіть і не подумував. Ось і залишилося здати документи в Хмельницьке музичне училище. Що я і зробив.

- На яку спеціальність?

- Хормейстер. А вступивши у Львівський музичний інститут імені Миколи Лисенка, я вибрав факультет вокалу.

- Повернемося до спортивного дитинства. А як взагалі Ви потрапили в тренувальний зал?

- Просто випадково. Вже в дитячому віці, за словами батьків, в мені прокинулася тяга до співу. Як результат - одразу відрядили в музичну школу, куди і проходив майже  півроку. Але жили ми не дуже багато, і двадцять карбованців на місяць за заняття в цій установі щоразу ставали досить великою втратою в сімейному бюджеті. А всі мої однолітки відвідували заняття вільної боротьби. Благо, спорт в СРСР був безкоштовним. Ось я й захопився силовими видами спорту. Ну а чому саме бокс? Напевно, тому, що на вулицях досить часто брав участь у бійках і розбірках. Поведінка тоді у мене була не дуже-то хорошою.

- Яке було найвище досягнення Пономарьова в боксі?

- Якщо чесно, то зоряним бійцем мене назвати було складно. Єдине, чого у мене не відняти, так це завзятості. А найгучніший мій титул - чемпіон Хмельницької області в категорії до 35 кілограмів. От так скромно.

- Загалом, на ринг Олександр Пономарьов вже ніколи не виходив. А як зараз ідуть справи із спортивною складовою? Відомо, що Ви досить часто граєте у великий теніс...

- І не тільки! Теніс для мене - це спосіб скинути зайву вагу. Знову ж таки, одразу скажу, що тримаю ракетку не як профі, а швидше як пересічний любитель. Але, повірте, коли я граю з рівним по силі суперником, пристрасті розпалюються не на жарт. Ось зі своїм кумом, наприклад, ми можемо розігрувати одну подачу двадцять, а то й тридцять хвилин. Так само як і будь-який хлопчисько, я ганяв у дворі м'яч. З роками мені все рідше вдавалося пограти у футбол. Повернувся до цієї справи через багато років.

- А саме?

- Я став вже досить популярним музикантом, і мене запросили в українську збірну зірок естради і кіно. Мета була одна - знову відчути, що таке футбол. Граю я не на високому рівні.

- Та все ж Ви часто виходите в стартовому складі цієї команди, і, напевно, є матчі, які запам'яталися більше всього...

- Відразу скажу, що на полі я прагну підтримувати командні дії, тому м'яч не перетримую. А поєдинок, який не забуду ніколи, - це добродійна гра "Матч серця", де суперниками були збірна зірок італійської естради і команда друзів відомого українського футболіста Андрія Шевченка. У складі останньої я й виходив на поле. Але найголовніше, що саме мені вдалося взяти участь у першому взятті воріт опонента.

- Розкажіть про цей епізод докладніше?

- Я отримав м'яч на лівому фланзі й виходив із голкіпером суперника практично один на один, але побачив партнера, яким виявився легендарний Ігор Бєланов. У нього позиція для взяття воріт була вигіднішою, і я, не замислюючись, віддав йому пас. Гол відбувся! Але у тій грі вистачило мене тоді тільки на двадцять хвилин бігу. Фізичний стан вже не той, і мені довелося попросити заміну. До речі, тоді ми виграли в італійців з рахунком 5:4. І, звичайно ж, найприємніше враження - те, що я пліч-о-пліч грав із великими Ігорем Бєлановим, Олегом Блохіним і Андрієм Шевченком. До цього моменту я і мріяти про таке не міг. Адже вони були і залишаються найвидатнішими  футболістами сучасності.

- Але, як відомо, футбол також приніс Вам якесь розчарування. Мова йде про Гімн України, який ви виконували під час матчів національної збірної.

- Я відчував гордість за те, що робив. Не кожному вітчизняному виконавцеві доводилося співати гімн країни безпосередньо перед вісімдесятьма тисячами уболівальників. Особисто у мене коліна тремтіли, коли трибуни в унісон співали "Ще не вмерла України і слава і воля..." Після декількох поразок національної команди багато хто почав говорити, що всі біди від Олександра Пономарьова, мовляв, нефартовий. Я припинив виконувати гімн, але збірна грати краще не стала.

- Опускаючи негативні моменти, який позитивний вплив мав спорт на Олександра Пономарьова?

- Якщо взяти бокс, то цей вид спорту зробив мене відомим музикантом.

- ???

- У народі жартують, що боксерам вибивають мізки, якщо вони довго займаються цим видом спорту, і виходить, що у них порожня голова. А у вокаліста повинна бути порожня голова, щоб хороший резонанс під час співу виходив. Ось і виявляється, що бокс допоміг Пономарьову стати співаком. Це, звичайно, жарт. А якщо серйозно, то спорт виховав у мені силу духу і вміння правильно поставити себе в будь-якій ситуації, не зупинятися на досягнутому і рухатися вперед. Також заняття спортом допомагають тримати себе в більш-менш нормальній фізичній формі та сприяють зняттю стресу. Адже правду говорять: у здоровому тілі, здоровий дух!

- Скажіть, чи бачите Ви свого сина у професійному спорті?

- Це дуже складне питання. Я вважаю, що кожна людина сама повинна вибирати, а потім і будувати своє життя. Якщо Саша (сина також назвали Олександром. - ред.) захоче присвятити себе спорту, це буде його вибір. Я ж, на перших порах, обов'язково познайомлю його з боксом. Він повинен уміти постояти за себе і свою сім'ю. Потім відвів би сина в секцію великого тенісу. Цей вид спорту останнім часом мені імпонує все більше і більше. Проте в цілому я хочу одного - щоб він виріс хорошою людиною.