У чергу, сучі діти, у чергу!

Автор: Сергій КомісаровФото: ІнтерМедіа консалтинг

У цікавий час ми живемо! Виявляється, безсмертні твори незабутнього Михайла Опанасовича Булгакова, який творив на початку минулого століття, актуальні і в третьому тисячолітті. Шариков з його сакраментальним "У чергу, сучі діти, у чергу!" - герой не тільки того, але й нашого часу. До того ж герой на всі сто.

Якщо вам хоча б раз доводилося пристроюватися кому-небудь в потилицю в черзі на отримання візи для поїздки в не таке вже і далеке зарубіжжя, ви зрозумієте, про що мова. Зрозумієте - без зайвих пояснень.

Похмурих, утомлених, виснажених осіб громадян України, які вишикувалися в довгій черзі за "шматочком європейського щастя", не можна переплутати з особами громадян інших держав. В очах тих, хто забажав поставити заповітний штамп у міжнародному паспорті, - злість, туга, відчай і тваринне бажання перекусити глотку сусідові, якщо той посміє, оминувши товаришів за нещастям, непомітно "просочитися" до віконця консульства, куди, немов у безодню, провалюються все нові і нові теки з документами...

Питання №1. Встигну чи ні до дня від'їзду отримати візу? Або відмовлять - без пояснень, як минулого разу?

Питання №2. Де серед співгромадян, які стоять у черзі, зачаїлася людина-"паровозик", завдяки якій вдасться облагодити справи в консульстві? І в що оцінює свої послуги цей самий "паровозик"?

Питання №3. Як, отримавши туристичну або робочу візу, зачепитися на території тієї або іншої західної держави з таким прицілом, щоб залишитися там якщо не назавжди, то якомога надовше?

Досягнувши певного віку, наші співгромадяни одного разу раптово для себе починають усвідомлювати: життя - одне. І його "потрібно прожити так, щоб не було болісно боляче за безцільно прожиті роки".

Українцям набридла вульгарна демагогія вождів про добробут трудящих, який постійно росте", "неминучу інтеграцію України в ЄС", про те, що - ще трохи, ще ледь-ледь - буде і на нашій вулиці свято.

Люди слухають ці манилівські тексти, гірко зітхають і потихеньку починають пакувати валізи. Ось вже воістину, "доки сонце встане, роса очі виїсть"...

Люди селами зриваються з насиджених місць, забувають про свою вищу освіту, ховають мрію про щастя, назавжди залишаючи у минулому "садок вишневий коло хати", і рядами і колонами "рвуть кігті" на захід. Подалі з країни, де ніхто з найінформованіших аналітиків не зможе чітко і однозначно сказати, що буде завтра з курсом долара, як довго протримається на плаву наша економіка, яке майбутнє чекає наших дітей.

Але щоб просочитися через сито митниці, потрібно отримати жадану візу. А це, на жаль, непросто. Усе - як у казці про Данила-майстра, до якого Господиня мідної гори, лукаво примруживши зелені очі, раз у раз зверталася: "Що, Данилушка, не дається тобі кам'яна квітка?". Ось і ми - про те ж.

Днями Центр миру, конверсії і зовнішньої політики України спільно з "Громадською ініціативою "Європа без кордонів" оприлюднив вельми цікавий і повчальний для наших співвітчизників документ. Називається він просто і зрозуміло: "Розширення і модернізація Шенгену: наслідки і перспективи для України".

У невеликій за обсягом книзі, виданій завдяки підтримці Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження", на мій погляд, сила-силенна цікавої і дуже повчальної інформації. Детально проаналізувавши її, відразу починаєш розуміти: "ми - чужі на цьому святі життя".

Від першої і до останньої сторінки ця книга присвячена аналізу змін візової політики і практики країн Європейського Союзу внаслідок розширення Шенгенської зони, вступу до дії Угоди про спрощене оформлення віз між Україною і ЄС і впровадження практики посередницьких послуг - так званих "візових центрів".

У документі наведено сухі дані моніторингу діяльності посередницьких візових центрів. Коли у тебе на руках ці дані, доводиться із сумом констатувати: за великим рахунком, всерйоз і надовго нас, українців, у країнах "золотого мільярда" ніхто не чекає. Тому що ставлення до нас з боку працівників консульств, які видають або не видають візу, як сказав би із цього приводу великий Аркадій Райкін, вельми "спец-фиц-кое".

Після того як в 2007 році до Шенгенської зони приєдналися 9 держав, на веб-сайті Єврокомісії в Україні з'явилася заява про те, що "...розширення Шенгенського простору принесе також відчутні переваги для громадян України".

Подяка авторам книги "Розширення і модернізація Шенгену" за їх цивільну сміливість. Вони не побоялися надрукувати в цій роботі рядки, які я вимушений процитувати без купюр мовою оригіналу: "Не заперечуючи цілковито щодо наведеного вище оптимістичного передбачення, ми все ж змушені констатувати, що поряд із зазначеною перевагою на громадян України чекали і значні розчарування та ускладнення, пов‘язані із застосуванням країнами-сусідами принципово інших, значно більш суворих правил та умов отримання віз".

Як тут не пригадати Поліграфа Поліграфовича з його "У чергу, сучі діти, у чергу!"

Це ми до того, що автори впродовж чотирьох місяців з початку експерименту ЄС над рядовими українцями зафіксували значне (у 2,6 раза) скорочення поїздок наших співвітчизників до країни бабусі Європи.

Автори документа не виключають, що відбулося це скорочення "статистики міжлюдських обмінів і подорожей" унаслідок недоступності віз нових "шенгенських" держав для великого масиву наших співвітчизників, які зовсім недавно здійснювали регулярні подорожі до Польщі, Чехії, Словаччини, Литви, Латвії, Естонії та інших держав, яким пощастило розпрощатися зі своїм соціалістичним минулим.

І ось що цікаво: кількість поїздок українців до старих "шенгенських" держав практично не змінилася. Різке скорочення спостерігається виключно в сегменті подорожей українців до нових країн Шенгену.

Щоб хоч якось стримати апетити українських бідняків, охочих за копійки надіти собі ярмо на шию на виноградниках Угорщини, у шахтах Польщі або на суднах Естонії, консульства цих і решти нових "шенгенських" держав вирішили поставити на шляху наших роботяг, які зголодніли на батьківщині, ще один світлофор.

Він своєрідний, тому що замість зеленого, жовтого і червоного ока має всього один. Здогадайтеся з першого разу, якого він кольору.

Численні нові вимоги, а саме: виписки з банківських рахунків, довідки про доходи і нерухомість, обов'язковість запрошення з-за кордону, збільшені фінансові вимоги - стали непосильною перешкодою для мільйонів наших співвітчизників, які прагнуть за будь-яку ціну виїхати за кордон з рідної країни.

А щоб їм життя медом не здавалося, працівники консульств нових держав Шенгену вирішили організувати такий психо-емоційний струс, від якого голова йде обертом. Щоб не бути голослівним, давайте постежимо, наприклад, за чергами біля польських консульств.

Як підкреслюють автори дослідження, ситуація з видачею нашим співвітчизникам віз Республіки Польща є найбільш показовою. Адже ні для кого не секрет: протягом останніх 5-10 років близько 35-40 відсотків всіх поїздок громадян України в ЄС - це поїздки саме в Річ Посполиту.

Польща продовжує видавати найбільшу кількість віз українцям серед всіх держав ЄС.

У той самий час, за інформацією Центру миру, конверсії і зовнішньої політики України, за чотири місяці 2008 року всіма п'ятьма консульствами Польщі було видано близько 92 тисяч віз, тоді як за аналогічний період минулого року було видано близько 221 тисячі віз. Таким чином, мова йде про істотне - чи не в 2,5 раза! - скорочення кількості віз польськими консульствами. Поляки пояснюють таку нестандартну ситуацію скороченням загальної кількості заявників, "...оскільки частина традиційно мандрівних громадян України може відвідувати Польщу з візами, виданими іншими шенгенськими державами".

У вустах працівників польських консульств це пояснення звучить не дуже переконливо. Адже паралельно зі скороченням кількості виданих віз спостерігається різке скорочення кількості поїздок наших співвітчизників у ЄС у цілому і до Польщі зокрема. Це фіксується прикордонними службами обох сторін.

Висновок авторів дослідження невтішний. І не тільки з приводу скорочення поїздок українців до Польщі.

"Сьогодні можна констатувати, що розширення Шенгенської зони позитивно відобразилося лише на 1-2 відсотках громадян України, які і раніше мали доступ до шенгенських віз, подорожуючи як в країни Західної, так і Центральної Європи. Відтепер цим громадянам не потрібно отримувати національні візи центральноєвропейських країн - однієї візи достатньо для відвідування будь-якої з 24 держав Шенгенської зони або декількох одночасно.

У той самий час негативні наслідки розширення Шенгенської зони відчула на собі велика частина громадян України, ніж ті, хто опинився у виграші.

В абсолютних цифрах скорочення поїздок громадян України в ЄС є значним: негативна тенденція - глибша, ніж у період 2000-2004 років, коли на зміну безвізовому режиму прийшли національні візи країн-кандидатів (з 2004 року - членів ЄС)".

Якщо перекласти цей текст на нормальну мову, то виходить: 1-2 відсотки наших співвітчизників-багатіїв, які звикли проводити зимові канікули, наприклад, у Баден-Бадені, відтепер зможуть по одній візі заскочити на день-другий на Майорку або до Любляни. І ніякого тобі головного болю! Усе включено!

А ось тим з наших бідолах, яким не до відпочинку за кордоном, тепер доведеться втричі більше попітніти, щоб добути заповітну візу для здійснення свого "закордонного трудового турне".

Адже немає у них нічого - окрім мозолів. А мозолі, на жаль, ще не гарантують наявність кругленького банківського рахунку або "жирної" нерухомості де-небудь у Кончі-Заспе на околиці Києва.

А раз так, то в очах консульських працівників потенційні трудові мігранти особливої пошани до себе не побачать. Ні-ко-ли! Одним словом, "у чергу, сучі діти, у чергу!".