Мильна булька для Президента України

Автор: Максим Равреба

Україну розколюють, як соснову колоду. Американські дроворуби в розпиляний торець з кільцями тисячолітньої історії забивають акуратні клини - кораблі ВМС, що заходять в чорноморські порти, гранти "на розвиток демократії", навчання на Яворівському полігоні, Річарда Чейні, схожого на збожеволілого ученого з фільмів про пандемію зомбі. Радіальні тріщини розширюють. У Західній Україні і в Криму. У Донецьку і на Хрещатику. На Говерлі і по руслу Дніпра.

Обрубувачі Євросоюзу оббирають зі стовбура державності все зайве. Все, що складає державний суверенітет. Ядерні ракети і танкові дивізії. Ескадрильї штурмовиків і сили швидкого реагування. Національний банк і транспортні коридори. Обережно постукують, щоб з останнім ударом розпалася величезна колода. Не розлетілася з гуркотом в різні боки, а з м'яким тріском розвалилася купою полін.

Головна база міжнародної бригади лісорубів давно розгорнена у Києві. У Секретаріаті Президента, Кабінеті Міністрів і Верховній Раді. На стінах із ліпними прикрасами у вигляді серпів і молотів красуються бензопили і колуни, на підлозі розстелена шкура (правда, неубитого) російського ведмедя, застреленого колись на полюванні нинішнім послом Черномирдіним, а також живий азіатський тигр, позбавлений руху на Далекому Сході прем'єр-міністром Росії Путіним.

Іноді (по дзвінку з Білого дому) в зимовище пускають Президента Ющенка, коли йому потрібно терміново відігрітися і прийняти душ після лижних катань у Буковелі. Але частіше там бувають представники політичної еліти. Їх не  впізнати. Одні - у формі американських морських піхотинців, а-ля "орли Саакашвілі". Інші - в стратосферних шоломах НАСА. Треті - в голлівудському гримі, прямо із зйомок в черговому блокбастері, присвяченому глобальній епідемії, викликаній арабськими терористами. Груди українських політиків прикрашають нагороди - за обвал курсу долара, підвищення цін на продукти і паливо. У них є привід для суєти. Оголошено велике полювання на владу. Вперше з 2004 року.

Але цього разу, схоже, наступ поведуть зі сходу. Змужніла Москва бере реванш за роки принижень від Заходу. Включає механізми впливу на політичні й економічні процеси в Україні. Це виявилося так просто, що викликало паніку на Капітолійському горбі. Приїзд віце-президента США на ім'я Річард (у просторіччі - Дік). Одразу два ведучих українських політика виявилися замішаними в укладання пакту про єдність, що категорично протипоказано європейсько-американською медициною.

Все, звичайно, не так просто, як здається. Природно, за надану підтримку від учасників царського полювання вимагатимуть (у разі перемоги) масу дрібних послуг. Зрозуміло, якщо мова йде про українських політиків, вони ніколи не уживуться не тільки на одній гілці влади, але навіть на двох і трьох. Звичайно, навіть сьогодні вони соромливо дають всенародні прес-конференції, на яких переконують всіх у тому, що вони наскільки білі, як і пухнасті. Але результат незмінний. Два великі мисливці стають на номери, де мішенню - наш скромний герой оранжевої революції. За сумісництвом - Президент України.

По-людськи Віктора Ющенка, звичайно, шкода. Йому, як тому полковникові, вже майже ніхто не пише. Хіба що іноді, з барлогу Балоги сумно-похмурий, як лісовий пугач, але з риб'ячим прізвищем політолог пришле злегка забруднену манжету, покриту написами на співучій мові квенья.

Президент Ющенко не може не подобатися. Високий, витончений, артистичний. Герою дам бальзаковского і не тільки віку. Втілення української мрії, яка, як відомо, в тому, щоб хлопець з села досяг в місті такого положення, щоб назавжди позбавитися від необхідності працювати фізично. Антиквар і лижник, пасічник і рафтер, банкір і Президент він любить знаходитися під теплим яскравим світлом рампи, дороговказних, але таких брехливих лампочок LPL, якими оснащені професійні телевізійні камери. Любить народні гуляння і водити машину. Дорогі коньяки і вітчизняний самогон. Любить приміряти костюми і шапки. Ось на його голові гладкий, стратосферний шолом пілота штурмовика. Ребристо-вухатий головний убір танкіста. Ось - захисне кепі мотострільця. Кругла оксамитова кіпа. Козацька гетьманська папаха з фазановим пером. Пернатий убір ірокеза.

Він пройшов кастинг на головного героя ще в 2002 році. У великому батальному спектаклі, поставленому на Майдані на американські гроші сніжною зимою 2004 року, він зіграв головну роль. Продовжував грати її до цих пір, не звертаючи уваги на те, що сніг оранжевої революції давно розтанув, залишивши замість себе чорні брудні калюжі й грудки в'язкого  бруду. Не дивлячись на зміну погоди і клімату, посеред світової кризи і глобального потеплення він продовжує грати "народного президента". Їздить із візитами по зарубіжжю. Хреститься біля Стіни Плачу. Доторкається до мумії безіменного фараона забутої династії. Невимушено, без краватки, годує горобців у барочних дворах Версаля і Сан Сусі. Згодовує лотос нільському крокодилові.

Як багато в ньому від Людовика XVI! Людина доброго серця, але нерішучого характеру, як характеризували його сучасники. Він був поганим політиком, але дуже любив фізичні заняття, особливо слюсарну майстерність і полювання. Не дивлячись на розпусту двору, що оточував його, він зберіг чистоту вдачі, відрізнявся великою чесністю, простотою. З найкращими почуттями вступав він на престол із бажанням працювати на користь народу і знищити існуючі зловживання, але не умів сміливо йти вперед до свідомо наміченої мети. Він підкорявся впливу оточуючих, то тіток, то братів, то міністрів, то королеви (Марії Антуанети), відміняв ухвалені рішення, не доводив до кінця початі реформи.

Чутка про його чесність і хороші наміри розбудила в народі радужні надії. Але дворянство, парламент і духівництво постали проти ліберального короля, міцно тримаючись за свої права і привілеї. З властивою йому нерішучістю Людовик хотів пом'якшення зловживань, але не викорінювання їх. Порівняння можна продовжувати, але не хотілося б. Враховуючи те, що Людовик XVI кінчив на гільйотині під захоплені крики народу, долю якого він же і хотів полегшити.

Ющенко живе якимсь своїм, загадковим життям. Але поряд, не потрапляючи в перламутрові перекладні картинки, в Україні, що більше Франції, реве реальне життя. Гуркотить українська, сповнена драматизму історія, проточуючи своє чорне похмуре русло. Вже давно навіть тим, хто зберіг найтепліші романтичні спогади про "стояння на Майдані" під тихим лапатим снігом, стало ясно, що окрім яскравих, оранжевих вражень, переворот не приніс нічого. Помилкові і небезпечні були передвиборні обіцянки й установки Ющенка та його команди. Особливо головний постулат: "Влада (Кучми) погана - народ хороший. Потрібно замінити погану владу хорошою, і тоді все буде добре".

Не зрослося. Ілюзії розсіялися швидко. Як і при Кучмі, вибухали шахти і артилерійські склади, галопувала інфляція і корупція. Останнє при "оранжевих" стало національним лихом. Чим далі від Києва, тим сильніше було хабарництво. Скорочувалося населення при масовому розпродажі української власності, з якої найголовніше і святіше, - українська земля.

А володар, замість мобілізації і національного проекту, який об'єднав би країну, плодив розслаблення і лінь у владі. Останнє призвело до того, що новоукраїнська шляхта стала некерованою. Немає сенсу сьогодні перераховувати все те божевілля, яке при "дідусеві" було просто неможливим. Зрозуміло, і під час Кучми Рада протистояла Президентові. Але уряд був поза цією боротьбою. І відносини "гаранта" із законодавчим органом будувалися на компромісах. Рада - "гарантові" ухвалення закону, "гарант" - депутатам, які проголосували, "блатні номери". "Гарант" - Раді міністерські портфелі, Рада - "гарантові" більшість і продуктивну роботу. Не сперечаюся - це потворна політика. Але сьогодні немає і цього!

Інше щодо Кабінету Міністрів. Він був у Президента Кучми в залізному кулаці. Колись великий борець за справедливість і законність, Григорій Омельченко обіцяв розповісти, хто, чому і за що звільнив прем'єра Марчука. Не дочекавшись, дізнався від самого Кучми. Вже тоді, коли він почав писати спогади. Одна з причин - "дідусь" запідозрив прем'єра у політичних іграх. Грати в політику при Кучмі для державного чиновника високого рангу було смертельно.

Сьогодні Прем'єр-міністр перебуває у стані сварки з Президентом. Відкрито демонструє президентські амбіції і фактично веде передвиборчу кампанію. Дає політичні інтерв'ю, в яких критикує главу держави, його звички і наміри. Глава Кабінету відкрито бере участь у парламентських чварах, що вже давно переросли в затяжну, як Перша світова, політичну війну. Маленька деталь. Юлія Тимошенко, Прем'єр-міністр України, не радячись ні з ким, самостійно дає прес-конференцію для регіональних ЗМІ. При Кучмі "пресухи" такого формату були прерогативою однієї людини. Самого Кучми Леоніди Даниловича. Ті, хто добре пам'ятає Кучму, ану ж бо уявіть собі, що б було із прем'єром, спробуй він у робочий час, відірвавшись від занять українською економікою, піти на декілька годин спілкуватися із журналістами. Та його б того ж дня з панамським паспортом не знайшли б навіть у Панамі!

Сьогодні Юлія Тимошенко, нітрохи не побоюючись звільнення, у свій робочий час, замість того, щоб займатися економікою, дає широкі, просторові, ПЕРЕДВИБОРЧІ прес-конференції. На яких радить Ющенку не напружуватися і не йти на вибори. Мовляв, кишка тонка... Сипле ультиматумами і навіть ображається на те, що її, Прем'єра, прес-конференція для регіональних ЗМІ (не передбачена ніякими протоколами) не демонструється по всіх телевізійних каналах.

Ющенко, звичайно, теж хороший. Президент дозволяє співробітникам свого Секретаріату звинувачувати другого держчиновника країни у державній зраді. Викликати при всьому чесному народі прем'єра на допит у Прокуратуру. При цьому не даючи ніяких коментарів діям державних чиновників, підлеглих безпосередньо йому. Адже пригадаєте: Ющенко в 2004 році обіцяв не залишити каменя на камені від такого інституту влади, як Адміністрація Президента. Обіцяв, що при ньому вона займатиметься виключно канцелярською роботою.

Обдурив? Забув? Промахнувся? Дарма! Якщо Ющенко в Новий 2005 рік підійнявся на верхівку печерської ялинки під маркою "народного Президента", йому слід було б пам'ятати, що професія вождя має на увазі чітку відповідність слів і справ. Ану ж бо пригадаєте, звідки ця цитата і кому вона належить? Пригадали? Ну то ж бо й воно...

Ось це важливо. До влади важко прийти, але ще важче за неї втриматися. Та ще в такій країні, як Україна, для населення якої, на відміну від росіян, хорошим тоном є недовіра і презирство до влади. Сьогодні Ющенко пожинає плоди своєї державної ліні. Змова Тимошенко і Януковича, Держсекретаріат, що розперезався, непрацююча Верховна Рада, депутати якої, подібно до невірного чоловіка, витрачають політичну первородну силу, виливаючи її в шоу Савіка Шустера, що стало щоденним у новому політичному сезоні.

Що ще потрібно для того, аби країна стала жертвою? Або внутрішніх екстремістів, або сильніших, організованих, дисциплінованих сусідів. Саме ці грізні перспективи варто обговорювати сьогодні, кажучи про майбутнє країни. А зовсім не цвірінькання строкатих політичних зелених папуг, які іменують себе політологами, які розповідають довірливим буржуям казки про те, що буде, якщо Янукович і Тимошенко укладуть щирий союз. У слово "щирий" в даному контексті я вкладаю всю свою отруту. Союз Тимошенко і Януковича ніколи не буде щирим. Оскільки він брехливий із самого початку, подібно до пакту "Молотова-Ріббентропа".

Утішає одне. Таємний шлюб між БЮТ і ПР хоч і відкритий, але подружжю не стояти в церкві під вінцем. Справа не в нареченому. Той звик до частих змін партнера, оскільки вони для нього - шлях до влади. Шлюб за  розрахунком, фіктивний шлюб - це все було у "регіоналів". І у 2002-му, і в 2004-му, і в 2005-му, і в 2006-му. І ось тепер в 2008-му. Електорат "регіоналів" звик до династичних шлюбів своїх політичних симпатиків. Вони знають - це для продовження роду і збереження династії. І почнуть голосувати за Януковича.

Інша справа - наречена. Їй як нікому відомо, що таке дівоча честь. А також і те, що для продовження роду потрібен не фіктивний брак, а щось інше. Честь "білої королеви" оберігає двір і піддані (тобто - електорат). Це не покірливі жителі Донбасу, російськомовні мешканці Криму і причорномор'я. Це - зовсім інші люди. Жіночих зрад вони не прощають. Отже Юлія Тимошенко, як Єлизавета Англійська, вже не може укласти шлюб ні з ким, окрім України. Отже, та пов'яне флердоранж на лацкані жениховского смокінга. А він по ньому не дуже сумує. І нареченому, і нареченій "до смерті набрид капітан, і вони хочуть пити ром у його каюті".

Закінчилося літо. Пішла спека, і на зміну їй прийшли важкі осінні хмари. Залишивши на Батьківщині непрацюючий парламент, змову двох злих ворогів трону, інфляцію і невеликий президентський рейтинг, Віктор Ющенко в благополучному Парижі зустрівся з Ніколя Саркозі. Той був тільки-но з неприємного вояжу неблагополучними країнами колишнього СРСР. Тому іноді, плутаючи саміт Україна-ЄС з російсько-грузинською війною, схоплювався з місця, загрожуючи покинути стіл переговорів. Але завжди спохвачувався, бачивши перед собою не червоно-цегляне обличчя володаря Росії, а доброзичливе - демократичного лідера України. Саркозі, ховаючи очі, від імені ЄС пообіцяв не закривати і не відкривати ворота Європи перед Україною.

Це була значна дипломатична перемога Києва. Керівник Держсекретаріату вітав її, піднісши лідерові макет шапки Мономаха з чистого золота, видобутого на вітчизняній копальні. Голова РНБО прислала звичайний букет квітів, здається, з "Діамантового фонду". Лідери НУ і НС прислали "Історію України-Русі" і Кримінальний кодекс у єдиній палітурці зі шкури кенійського козла із золотим написом "Злука". Було багато пісень, багато телефонних дзвінків. Поздоровляли Буш і Маккейн, Саакашвілі і Депардьє.

Зворушений Президент пробачив лукаву Юлю, послав Лазаренку до Америки бутерброд з ікрою, обіцяв відновити Запорізьку Січ і Реєстрове Козацтво. Торжества колишньої братської республіки не розділяли у столиці північно-східного сусіда. Але подарунок прислали. Різноколірну, строкату мильну бульку. Джерела в Секретаріаті Президента і Адміністрації США підтвердили, що дар прийнятий адресатом. Віктор Ющенко з побоюванням погрався прозорою кулькою, а потім передав її міністрові оборони Єханурову.